• Галі Торгові

    За часів Російської Імперії і в перші роки Польської держави на цьому місці стояли дерев’яні страґани (ятки). Однак, така забудова в самому центрі міста була пожежонебезпечна.   Міська влада Рівного в 1929 р. розпочала будівництво Галь Торгових – своєрідного торгівельного центру. На будівництво кожен з 108 власників отримав позичку від Read more [...]

  • Вулиця Рибна

    Одна з вулиць в торгівельному осерді Рівного. Виходила між будинками 172 і 174 по 3-го Травня та сполучала останню з Понятовського. Відомо, що на цій вулиці хтось утримував в міжвоєнний час карусель, також вулиця була місцем стоянки. екіпажів і таксі. На сьогоднішній день вулиця не існує, хоча й від неї Read more [...]

  • Вулиця Абрамовича

    Зараз неіснуюча вулиця. Була утворена під час впорядкування забудови вулиць Червоної (Берка-Йоселевича) та Ковальської. Була тупиковою, впиралась в берег Усті, мала проїзд до вул. Обводової (Окружної). Ймовірно була назва на честь Вітольда Абрамовича - політичного та суспільного діяча Віленщини. Забудова вулиці суттєво постраждала під час Другої Світової війни. За часів німецької окупації називалася Паперовою. Так називали переважно запроектовані вулиці. Станом на кінець 1949-1950-х рр. частково ще існувала забудова, в т. ч. 2 синагоги. Під час вивчення забудови втрачених кварталів Рівного було точно локалізовано розташування самої вулиці та синагог при ній.

  • Ринкова площа (Соборний майдан)

    Ринкова площа виникла на місці зруйнованого замку. В 1803 р. від ньогоо залишалися самі руїни. В першій половині ХІХ ст. Ринкова площа на тогочасних генеральних планах виступала далеко за межі теперішнього Соборного майдану. В плані забудови було заплановано спорудження і головного собору міста. Більшість деталей цих планів було втілено. На площі також було споруджено пожежну вежу і будинок міської думи. На прилеглих вулицях до соборного майдану збереглася забудова, яка мала функції торгівельних закладів.

  • Авчинніковський ряд (провулок Нечипуренка)

    Виник як один з трьох Гостинних (Червоних) рядів. На плані Одеси 1807 р. Франческо Фраполлі Авчинниківський ряд розділений на два прямокутники двір, який виходив на Олександрівський проспект, дві вулиці і провулок. На проспект і вулиці виходили магазини, а в провулок - житлові будинки з усіма необхідними господарчими будівлями. Еволюція забудови ряду, її ущільнення видно на наступних планах Одеси - 1814 і 1820 рр. 5-го серпня 1818-го року Одеський будівельний комітет слухав прохання одеського купця Василя Авчіннікова, в якому, прописуючи, що в силу затверджених Комітетом планів [забудови рядів], зазначених на височайше апробованому плані, з відкритого листа, виданого з Одеського городового магістрату 1800 року червня 30 дня Єлисаветградському купцеві Івану Замятіну для побудови в місті Одесі замість Червоних рядів житлового будинку в 2 кварталі довжиною 30 і шириною 15 сажнів, доставляє йому 1802 року липня 14 дня з купівлі від його Замятіна за 2.500 р. не відповідає височайше затвердженим, як з відкритого листа випливає, для побудови Червоних рядів планом, до того ж ще з бутового, дуже дрібного каменю і неміцної кладки в будові, по знятті зовсім непридатного, їм з зятем знову збудовано. Згідно поділу дісталося синам його під номерами в довжину по 3 сажні крамниці: Івану 11, 12, 13 і 14, Федору 15, 16, 17, 18, 19 і 20, оскільки вугільне місце вийшло в іншу вулицю, п'ять, разом Івану 4, а Федору 11 крамниць. На безперешкодне володіння діти його Іван і Федір відкритих листів не мають; надаючи плани і копії з документів, просить дітям його Івану і Федору про видачу кожному окремо відкритих листів, причому повернути плани і документи. З наданого подавачем Авчінніковим в копії відкритого листа видно, що 1800 року червня 23 дні Одеським городовим магістратом відведено Єлисаветградському купцеві Івану Замятіну місце для Червоних рядів у 2 кварталі завдовжки 30 і завширшки 15 сажнів; а по угоді, представленої в копії, зазначено,що 1802 року купець Іван Замятін продав поблизу Червоних рядів у 2 кварталі купцеві Василю Авчіннікову будинок одноповерховий за ціною 2.500 р. Комітетом ж це місце нікому не було відведено і на нього претензії немає. Визначили: хоча нині існуючому Комітету уповноваженого до забудови цього міста відомо, що купець Василь Авчінніков, знішши всю стару забудову, побудував на місці попереднього будинок з крамницями, однак Комітет знаходить за можливе дати документ на таке місце, яке було вже забудоване і продано з тими будовами». Провулки за рядами (у випадку Авчинніковського він називався Брудним) виникли із-за потреби розширення забудови позаду крамниць. Під час забудови прирізувались частини колись ширших вулиць. Ці вулиці звужувались до провулків. В 1844 р. відбулись зміни фасаду будинку купця Івана Васильовича Авчиннікова за проектом архітектора Гаєта Даллаклава. До слова, він був власником ряду і будинку при ньому. Власник аргументував своє прохання: "по всій лицьовій стороні дому мого, згідно затвердженого начальством плану, влаштована при крамницях першого поверху з відкритими арками галерея, яка з самого свого початку і до цих пір не приносить ніякої суттєвої користі, а навпаки навіть...". Навпроти Авчинніковського провулку була збудована Покровська церква однодвірців (старообрядців). В самому провулку і прилеглих кварталах компактно проживало багато старообрядців. В передвоєнні роки провулок, за тодішнім звичаєм перейменували в честь Ромена Роллана, а з весни 1945 року провулок носить ім'я командира розвідки артилерійського дивізіону Олександра Нечипуренка. В 1972 р. Аркадій Львов написав роман "Двір" про життя мешканців дворику при Авчинніковому провулку, 14 (наріжний з Троїцькою, 54).

  • Вулиця Ніколауса Арндта

    Попередні назви вулиці - Гаупвахтна або Вартова. Сама назва свідчить про давнє походження цієї вулиці. Гаупвахтнами раніше називали міські стражниці. До впорядкування забудови до вулиці належали деякі бічні вулиці. Зокрема, під № 26 фігурувала садиба Зафранів, яка пізніше почала відноситися до вулиці Переца. В міжвоєнний час дерев'яну забудову Гаупвахтної площі було знесено і на місці страґанів побудовані критий ринок (Галі торгові). Це був свого роду перший торгівельний центр. Раніше вулиця Вартова була досить чималою, простягалася від вул. 3-го Травня і закінчувалася понад колишнім руслом річки. По парній мала 28 номерів, по лівій - 49. Забудова вулиці була серйозно зруйнована під час Другої світової війни. Пізніше в радянський час було збудовано нові будинки. Довгий час вцілілий відрізок вулиці не мав жодної назви, лише в 2018 р. йому надано назву Ніколауса Арндта. На одному з будинків (соборна, 156) встановлено меморіальну дошку. Арндти в Рівному володіли декількома будинками, в т. ч. торгівельним по вул. 3-го Травня, по Пілсудського (В. Чорновола), 58/58а Ніколаус Арндт (1928.12.19, Рівне - 2016. 05.02, Візентгайт) - німецький архітектор, історик і місцевий політик.

  • вулиця Базарна

    «Серцем» будь-якого міста в давнину була площа Ринок із ратушею. Рівненський ринок і ратуша були колись дерев’яними і згоріли під час однієї з пожеж в місті. Ринковий квартал Рівного був у квадраті, обмеженому теперішніми вулицями Базарною – Пересопницькою – Гетьмана Полуботка – Соборною. Про Ринок є згадки в найдавніших книгах Read more [...]

  • вулиця Поштова

    Історична назва вулиці – Новий Світ. За німецької окупації – Сальського. За радянських часів називалася спочатку Олеко Дундича, пізніше і дотепер – Поштова. З кінця ХІХ ст. на цьому місці був проїзд, а всі будинки мали нумерацію № 56 і відносилися до Шосової (3-го Травня). Забудова вулиці датується в основному міжвоєнним періодом. Заможні містяни тут охоче селилися, вулиця була в середмісті і водночас була тихою і затишною.

  • вулиця Шевченка

    Виникнення вулиці відноситься до XVII століття, перші згадки про неї є вже в нотатках німецького мандрівника У. Вердума. Тоді це було дорога, що вела від Станиславської фортеці до Діброви – дубового лісу (тепер парк імені Т. Шевченка), куди Потоцькі запрошували своїх гостей на полювання. В цьому ж лісі була їхня резиденція, яка до наших часів не збереглася. Деякі історики помилково вважали, що резиденція існує і дотепер. Насправді споруда у парку – це будинок, споруджений в 1842 році поміщиком Т. Дошотом. Згодом його власниками були барони Ромашканами. Вже на картах XVIII ст. дорога зображена, як алея для прогулянок, обсаджена липами. Але немає жодної інформації про те хто і коли насадив тут липи. В ХІХ ст. вулиця почала називатися Липовою вулицею. Тоді це ще була досить невелика вулиця, на ній було всього 16 садибних будиночків. Згодом вулиця почала швидко розбудовуватися, тут склався цікавий архітектурний ансамбль.

  • площа Ринок

    Здолбунівський Ринок належить до числа тих ринкових площ, які сформувались не в «класичні» для міської історії часи (Середньовіччя, Речі Посполитої), а в період інтенсивного економічного і промислового розвитку на рубежі ХІХ-ХХ ст. Тим не менше при формуванні цієї забудови було дотримано характерних рис: забудова по периметру прямокутника, посередині пляц для приїжджих селян-продавців. Наявність сформованого ринкового середмістя свідчить про беззаперечні історичні риси Здолбунова як міського поселення.