Стефан Вітковський народився 14-го травня 1912 року в Джевіці. Після закінчення початкової школи він почав навчатися в гімназії ім. Тита Халубіньского в Радомі, яку закінчив в 1932 р. Уже в шкільні роки почав публікувати популярні роботи. Дебют відбувся в молодіжному журналі «Nasze Pismo» статтею, присвяченою польським вченим і дослідникам в Азії.
З 1932 р. Стефан Вітковський навчався у Головній торгівельній школі на спеціальному напрямку самоуправління (комунальний). Під впливом наставника професора Костянтина Кшичковського зацікавився питаннями містобудування, територіального планування та регіональних проблем. Цей навчальний заклад закінчив 14-го листопада 1937 р., отримавши на підставі зданих іспитів і дипломної робот під назвою: «Посада керівника міської ґміни» магістрат економіки та торгівлі.
У цей час Стефан Вітковський був активним діячем академічного клубу радом’яків у Варшаві та Асоціації випускників середніх шкіл Радому. Будучи студентом, почав працювати помічником секретаря в ґміні Грабовець (Грубешівський повіат). Через декілька місяців він перейшов працювати до Повітового комунального союзу в Грубешові, де мав посаду секретаря Повітового відділу. Тут Стефан Вітковський став членом Землеробсько-торгівельного кооператуву «Плуг», Товариства приватних професійних шкіл, Повітової кооперативної комісії та Організації збуту при Організації освітніх товариств і землеробських гуртків, Міжорганізаційного Комітету підтримки освіти, Ліги повітряної і протигазової оборони. Одночасно Стефан Вітковський був редактором журналу «Wiadomości Hrubieszowskie».
У 1936 р. Стефан Вітковський також почав надсилати короткі економічні повідомлення до Польського аграрного агентства у Варшаві. На початку 1937 р. зацікавився діяльністю Регіонального бюро плану Забудови Волині у Луцьку, почав шукати можливості працевлаштування в цій установі.
Його резюме було позитивно розглянуто, тому влітку цього ж року Стефан Вітковський отримав роботу в Бюро як економіст. Протягом наступних кількох місяців ним розроблені самостійно або у співпраці з іншими співробітниками зонуванням планів Дубна, Кременця, Олики, Рожища та інших міських центрів регіону. Кульмінацією цих праць стала публікація С. Вітковського унікальної на той час книги «Волинь у цифрах» (Луцьк, 1939). Під час свого перебування в Луцьку С. Вітковський став членом Товариства друзів наук і налагодив співпрацю з місцевими періодичними виданнями «Ziemią Wołyńską» і «Wołyńskimi Wiadomościami Technicznymі».
У липні 1938 р. С. Вітковський здійснює подорож до Німеччини, основна мета якої полягала в тому, щоб ознайомитися з організацією роботи і результатами німецьких бюро регіонального планування, особливо в районах Гамбурга, Бремена, Дюссельдорф і Ополе. У цей період він також почав готувати докторську дисертацію, присвячену регіональному плануванню, завершити яку завадив вибух війни.
На рубежі 1938 і 1939 рр. С. Вітковський вирішив змінити місце роботи, щоб отримати посаду в якості керівника Регіонального бюро планування Центрального промислового округу в Сандомирі. Він пропрацював там всього декілька місяців, оскільки Управління припинило свою діяльність після 1-го вересня 1939 р., а С. Вітковський не бажав виконувати роботу в окупаційній адміністрації.
Після цього С. Вітковським було прийнято рішення про створення приватної торгової компанії в галузі будівельних матеріалів, якою керував в Радомі протягом наступних кількох років. Тут, у другій половині 1944 року, він почав працювати з проф. Тадеушем Котарбінським та іншими вченими, які прибули до Радома після капітуляції Варшавського повстання. С. Вітковський часто виставляє свою квартиру для потреб лекцій та курсів, організованих ними, в яких він також приймав участь як слухач. Ця діяльність створила основу для створення в 1960 р. Наукового та соціального інституту в Радомі, в якому С. Вітковский зайняв посаду керівника курсу працівників місцевої адміністрації. У цей період він також став ініціатором створення в місті Варшавської школи економіки, проект якої не був схвалений державними органами.
Після ліквідації власної компанії С. Вітковського проживав в Радомі, працюючи в 1946-1950 рр. в якості технічного керівника лакофарбового заводу «Stavelit», а після перетворення його в кооперативну артіль «Wytwórnia Chemiczna» як адміністративний і комерційний директор ( 1950-1955).
З 1950 р. С. Вітковський повернувся до професійної діяльності в області просторового планування, влаштувавшись на роботу в келецькому відділенні Підприємства проектування міського будівництва «Miastoprojekt Północ-Wschód», тут він був автором або співавтором численних проектів просторового розвитку міських центрів регіону, у тому числі Островця Свєнтокжижського, Конських, Козєніце, Радома та інших.
Саме завдяки опрацюванню просторового розвитку Радома в 1964 р. С. Вітковському вдалося підготувати і захистити докторант у Вроцлавському університеті. В наступні роки був активним науковцем і діячем головним чином в Радомі та Кельце.
Стефан Вітковський раптово помер 31 травня 1981 р. і був похований на кладовищі на вул. Лімановського в Радомі [2].
Як вже згадувалося період перебування С. Вітковського на Волині був недовготривалим. Тим не менше за цей час він підготував ряд цікавих досліджень. Вони відклалися в машинописах у його фонді, який зберігається в Державному Архіві в Радомі. Це такі дослідження: «Вступна частина до господарчого плану землевпорядкованого міста Дубна» (1938), «Волинське Полісся і справа вовни і годівлі овець. Нотатка в зв’язку з утворенням Прядильно-ткацького кооперативу в Ковелі» (1938), «Програма економічного плану Волині» (1938), «Рожище – історично-економічна монографія» (1938-1939), «Технічний звіт до загально-детального плану господарювання землевпорядкування м. Олики» (співавторство з М. Юранець-Юраневичем та Юзефом Варголою)(1939), «Кременець: монографія історично-економічна».
Своє дослідження «Волинське Полісся і справа вовни і годівлі овець. Нотатка в зв’язку з утворенням Прядильно-ткацького кооперативу в Ковелі» Стефан Вітковський відкриває поясненням, що до Полісся належать 4 північні повіти Волинського воєводства: Ковельський, Сарненський, Костопільський і Любомльський. До географічного Полісся він також відносить північні ґміни Луцького та 2 Володимир-Волинського, але їх безпосередньо не називає [1, 1].
Ґрунти і пасовища Полісся мають відмінності з територією півдня Волині. Якщо на Волині господарства на 2-5 га цілком самоокупні, то таких площ замало для Полісся. 20-35 % посівів на півдні Волині складала пшениця. Також тут представлені прибуткові промислові культури: ріпак, хміль, люпин, а також тут багато садів. Землеробство ж Полісся опиралося на посіви жита і вирощування картоплі [1, 2].
Через бідність ґрунтів Полісся врожайність зернових культур тут була вдвічі меншою від показників півдня Волині [1, 3].
Порівнюючи площі орних ґрунтів і кількість населення по поліських повітах дослідник доходить висновку, що в поліських повітах спостерігається перенаселення. Зменшення кількості потрібних людських ресурсів в традиційних для цього регіону галузях: лісовій і деревообробній призводило до зменшення фінансової спроможності населення села, рівень життя якого й так завжди був низьким [1, 4-5].
В умовах дефіцитності галузі сільського господарства на півночі Волині тутешній люд в літні місяці мусив виїздити на заробітки в південні повіти на роботи з вирощування зернових і картоплі. Це давало людям хоча б якийсь заробіток.
Між сталим зубожінням населення, відсутності тенденцій покращення умов праці прослідковувалось поширення комуністичних ідей, особливо в Ковельському повіті. Ці ж ідеї поширювались і на сусідні райони [1, 5].
Вирішення проблем Полісся на думку Стефана Вітковського полягалo в збільшенні доходності дрібних господарств і зменшення процесу їх роздробленості. В умовах Полісся цього можна було досягти за рахунок вирощування овець і стриженні з них вовни [1, 6].
Для розвитку вівчарства Полісся мало необхідні природні умови: розлогі луки і пасовища, території з рослинним покривом, які б потребували значних ресурсів для обробітку при вирощуванні культур. Іншою передумовою є традиційні народні промисли з використанням вовни, конопель, льону.
Автор зауважує, що багато господарств тримали овець. Ті, хто відмовлявся від їх вирощування, через декілька років повертався до цього заняття. Статистика показувала, що в повітах Полісся було набагато більше овець, ніж на півдні. Тут було близько 75 % всіх овець Волині:
| Сарненський повіт | 44982 |
| Ковельський повіт | 47106 |
| Костопільський повіт | 30425 |
| Любомльський повіт | 14157 |
| Всього поголів’я овець на Поліссі | 136450 |
| Луцький повіт | 25565 |
| Всього поголів’я овець на Волині | 216171 |
По більшості повітів Волині і найбільше на Поліссі спостерігався стабільний приріст поголів’я овець. Протягом 1932-1936 рр. цей показник був в середньому близько 30 % [1, 9].
На Волинському Поліссі на той час вирощувалисяголовним чином домашні сірі або сиві вівці. Вони давали малий вихід шерстіі живої ваги, досягаючи в середньому всього 25 кг. Спроба зміни популяції шляхом схрещування з каракулевою вівцею не дала очікуваного результату. Набагато кращі результати спостерігалися при схрещуванні домашньої вівці з білою ґольштанською м’ясо-вовняною ’породою. Такі вівці досягали 30-50 кг. живої ваги [1, 9].
До 30-х р. ХХ ст. на Волині вовна головним чином йшла на домашні потреби, незначна її кількість продавалася. В 1936 р. закупівлю вовни започаткувало Підприємство народних промислів у Луцьку. Закуплено:
1936 р. – 3692 кг;
11 місяців 1937 р. – 6328.
Закупівлею також займалася фірма Лещука та декілька приватних підприємців. Їхня загальна закупівля складала декілька тисяч кілограмів. Близько 3000 кг. купували ткацькі майстерні Ковеля [1, 11].
На думку Стефана Вітковського зріст поголів’я овець міг спричинити через декілька років надвиробництво вовни. Створення ж прядильно-ткацького кооперативу в Ковелі могло нормалізувати ситуацію. Діяльність кооперативу змогла б підвищити вартість вовни, особливо фабричної якості, а цим самим доходності вівчарства, як галузі.
Розташування кооперативу саме в Ковелі виправдане було саме його положенням із добрим залізничним сполученням. Разом з цим нове підприємство дало б працю 50-100 особам, щоб зменшило безробіття в місті. [1, 12].
Джерела
- [Stefan Witkowski, Polesie Wołyńskie a sprawa wełny i hodowli owiec. Notatka w związku z założeniem Spółdzielni Przędzalniczo-Tkackiej w Kowlu] // Archiwum Państwowe w Radomiu, 1130 (Zbiór rodziny Witkowskich), 19. – 12 s.
- Zbiór rodziny Witkowskich: [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://szukajwarchiwach.pl/58/1130/0/2#tabZespol
Климчук Андрій Миколайович,