Праця Стефана Вітковського «Polesie Wołyńskie a sprawa wełny i hodowli owiec. Notatka w związku z założeniem Spółdzielni Przędzalniczo-Tkackiej w Kowlu»

Стефан Вітковський народився 14-го травня 1912 року в Джевіці. Після закінчення початкової школи він почав навчатися в гімназії ім. Тита Халубіньского в Радомі, яку закінчив в 1932 р. Уже в шкільні роки почав публікувати популярні роботи. Дебют відбувся в молодіжному журналі «Nasze Pismo» статтею, присвяченою польським вченим і дослідникам в Азії.

З 1932 р. Стефан Вітковський навчався у Головній торгівельній школі на спеціальному напрямку самоуправління (комунальний). Під впливом наставника професора Костянтина Кшичковського зацікавився питаннями містобудування, територіального планування та регіональних проблем. Цей навчальний заклад закінчив 14-го листопада 1937 р., отримавши на підставі зданих іспитів і дипломної робот під назвою: «Посада керівника міської ґміни» магістрат економіки та торгівлі.

У цей час Стефан Вітковський був активним діячем академічного клубу радом’яків у Варшаві та Асоціації випускників середніх шкіл Радому. Будучи студентом, почав працювати помічником секретаря в ґміні Грабовець (Грубешівський повіат). Через декілька місяців він перейшов працювати до Повітового комунального союзу в Грубешові, де мав посаду секретаря Повітового відділу. Тут Стефан Вітковський став членом Землеробсько-торгівельного кооператуву «Плуг», Товариства приватних професійних шкіл, Повітової кооперативної комісії та Організації збуту при Організації освітніх товариств і землеробських гуртків, Міжорганізаційного Комітету підтримки освіти, Ліги повітряної і протигазової оборони. Одночасно Стефан Вітковський був редактором журналу «Wiadomości Hrubieszowskie».

У 1936 р. Стефан Вітковський також почав надсилати короткі економічні повідомлення до Польського аграрного агентства у Варшаві. На початку 1937 р. зацікавився діяльністю Регіонального бюро плану Забудови Волині у Луцьку, почав шукати можливості працевлаштування в цій установі.

Його резюме було позитивно розглянуто, тому влітку цього ж року Стефан Вітковський отримав роботу в Бюро як економіст. Протягом наступних кількох місяців ним розроблені самостійно або у співпраці з іншими співробітниками зонуванням планів Дубна, Кременця, Олики, Рожища та інших міських центрів регіону. Кульмінацією цих праць стала публікація С. Вітковського унікальної на той час книги «Волинь у цифрах» (Луцьк, 1939). Під час свого перебування в Луцьку С. Вітковський став членом Товариства друзів наук і налагодив співпрацю з місцевими періодичними виданнями «Ziemią Wołyńską» і «Wołyńskimi Wiadomościami Technicznymі».

У липні 1938 р. С. Вітковський здійснює подорож до Німеччини, основна мета якої полягала в тому, щоб ознайомитися з організацією роботи і результатами німецьких бюро регіонального планування, особливо в районах Гамбурга, Бремена, Дюссельдорф і Ополе. У цей період він також почав готувати докторську дисертацію, присвячену регіональному плануванню, завершити яку завадив вибух війни.

На рубежі 1938 і 1939 рр. С. Вітковський вирішив змінити місце роботи, щоб отримати посаду в якості керівника Регіонального бюро планування Центрального промислового округу в Сандомирі. Він пропрацював там всього декілька місяців, оскільки Управління припинило свою діяльність після 1-го вересня 1939 р., а С. Вітковський не бажав виконувати роботу в окупаційній адміністрації.

Після цього С. Вітковським було прийнято рішення про створення приватної торгової компанії в галузі будівельних матеріалів, якою керував в Радомі протягом наступних кількох років. Тут, у другій половині 1944 року, він почав працювати з проф. Тадеушем Котарбінським та іншими вченими, які прибули до Радома після капітуляції Варшавського повстання. С. Вітковський часто виставляє свою квартиру для потреб лекцій та курсів, організованих ними, в яких він також приймав участь як слухач. Ця діяльність створила основу для створення в 1960 р. Наукового та соціального інституту в Радомі, в якому С. Вітковский зайняв посаду керівника курсу працівників місцевої адміністрації. У цей період він також став ініціатором створення в місті Варшавської школи економіки, проект якої не був схвалений державними органами.

Після ліквідації власної компанії С. Вітковського проживав в Радомі, працюючи в 1946-1950 рр. в якості технічного керівника лакофарбового заводу «Stavelit», а після перетворення його в кооперативну артіль «Wytwórnia Chemiczna» як адміністративний і комерційний директор ( 1950-1955).

З 1950 р. С. Вітковський повернувся до професійної діяльності в області просторового планування, влаштувавшись на роботу в келецькому відділенні Підприємства проектування міського будівництва «Miastoprojekt Północ-Wschód», тут він був автором або співавтором численних проектів просторового розвитку міських центрів регіону, у тому числі Островця Свєнтокжижського, Конських, Козєніце, Радома та інших.

Саме завдяки опрацюванню просторового розвитку Радома в 1964 р. С. Вітковському вдалося підготувати і захистити докторант у Вроцлавському університеті. В наступні роки був активним науковцем і діячем головним чином в Радомі та Кельце.

Стефан Вітковський раптово помер 31 травня 1981 р. і був похований на кладовищі на вул. Лімановського в Радомі [2].

Як вже згадувалося період перебування С. Вітковського на Волині був недовготривалим. Тим не менше за цей час він підготував ряд цікавих досліджень. Вони відклалися в машинописах у його фонді, який зберігається в Державному Архіві в Радомі. Це такі дослідження: «Вступна частина до господарчого плану землевпорядкованого міста Дубна» (1938), «Волинське Полісся і справа вовни і годівлі овець. Нотатка в зв’язку з утворенням Прядильно-ткацького кооперативу в Ковелі» (1938), «Програма економічного плану Волині» (1938), «Рожище – історично-економічна монографія» (1938-1939), «Технічний звіт до загально-детального плану господарювання землевпорядкування м. Олики» (співавторство з М. Юранець-Юраневичем та Юзефом Варголою)(1939), «Кременець: монографія історично-економічна».

Своє дослідження «Волинське Полісся і справа вовни і годівлі овець. Нотатка в зв’язку з утворенням Прядильно-ткацького кооперативу в Ковелі» Стефан Вітковський відкриває поясненням, що до Полісся належать 4 північні повіти Волинського воєводства: Ковельський, Сарненський, Костопільський і Любомльський. До географічного Полісся він також відносить північні ґміни Луцького та 2 Володимир-Волинського, але їх безпосередньо не називає [1, 1].

Ґрунти і пасовища Полісся мають відмінності з територією півдня Волині. Якщо на Волині господарства на 2-5 га цілком самоокупні, то таких площ замало для Полісся. 20-35 % посівів на півдні Волині складала пшениця. Також тут представлені прибуткові промислові культури: ріпак, хміль, люпин, а також тут багато садів. Землеробство ж Полісся опиралося на посіви жита і вирощування картоплі [1, 2].

Через бідність ґрунтів Полісся врожайність зернових культур тут була вдвічі меншою від показників півдня Волині [1, 3].

Порівнюючи площі орних ґрунтів і кількість населення по поліських повітах дослідник доходить висновку, що в поліських повітах спостерігається перенаселення. Зменшення кількості потрібних людських ресурсів в традиційних для цього регіону галузях: лісовій і деревообробній призводило до зменшення фінансової спроможності населення села, рівень життя якого й так завжди був низьким [1, 4-5].

В умовах дефіцитності галузі сільського господарства на півночі Волині тутешній люд в літні місяці мусив виїздити на заробітки в південні повіти на роботи з вирощування зернових і картоплі. Це давало людям хоча б якийсь заробіток.

Між сталим зубожінням населення, відсутності тенденцій покращення умов праці прослідковувалось поширення комуністичних ідей, особливо в Ковельському повіті. Ці ж ідеї поширювались і на сусідні райони [1, 5].

Вирішення проблем Полісся на думку Стефана Вітковського полягалo в збільшенні доходності дрібних господарств і зменшення процесу їх роздробленості. В умовах Полісся цього можна було досягти за рахунок вирощування овець і стриженні з них вовни [1, 6].

Для розвитку вівчарства Полісся мало необхідні природні умови: розлогі луки і пасовища, території з рослинним покривом, які б потребували значних ресурсів для обробітку при вирощуванні культур. Іншою передумовою є традиційні народні промисли з використанням вовни, конопель, льону.

Автор зауважує, що багато господарств тримали овець. Ті, хто відмовлявся від їх вирощування, через декілька років повертався до цього заняття. Статистика показувала, що в повітах Полісся було набагато більше овець, ніж на півдні. Тут було близько 75 % всіх овець Волині:

Сарненський повіт 44982
Ковельський повіт 47106
Костопільський повіт 30425
Любомльський повіт 14157
Всього поголів’я овець на Поліссі 136450
Луцький повіт 25565
Всього поголів’я овець на Волині 216171

По більшості повітів Волині і найбільше на Поліссі спостерігався стабільний приріст поголів’я овець. Протягом 1932-1936 рр. цей показник був в середньому близько 30 % [1, 9].

На Волинському Поліссі на той час вирощувалисяголовним чином домашні сірі або сиві вівці. Вони давали малий вихід шерстіі живої ваги, досягаючи в середньому всього 25 кг. Спроба зміни популяції шляхом схрещування з каракулевою вівцею не дала очікуваного результату. Набагато кращі результати спостерігалися при схрещуванні домашньої вівці з білою ґольштанською м’ясо-вовняною ’породою. Такі вівці досягали 30-50 кг. живої ваги [1, 9].

До 30-х р. ХХ ст. на Волині вовна головним чином йшла на домашні потреби, незначна її кількість продавалася. В 1936 р. закупівлю вовни започаткувало Підприємство народних промислів у Луцьку. Закуплено:

1936 р. – 3692 кг;

11 місяців 1937 р. – 6328.

Закупівлею також займалася фірма Лещука та декілька приватних підприємців. Їхня загальна закупівля складала декілька тисяч кілограмів. Близько 3000 кг. купували ткацькі майстерні Ковеля [1, 11].

На думку Стефана Вітковського зріст поголів’я овець міг спричинити через декілька років надвиробництво вовни. Створення ж прядильно-ткацького кооперативу в Ковелі могло нормалізувати ситуацію. Діяльність кооперативу змогла б підвищити вартість вовни, особливо фабричної якості, а цим самим доходності вівчарства, як галузі.

Розташування кооперативу саме в Ковелі виправдане було саме його положенням із добрим залізничним сполученням. Разом з цим нове підприємство дало б працю 50-100 особам, щоб зменшило безробіття в місті. [1, 12].

Джерела

  1. [Stefan Witkowski, Polesie Wołyńskie a sprawa wełny i hodowli owiec. Notatka w związku z założeniem Spółdzielni Przędzalniczo-Tkackiej w Kowlu] // Archiwum Państwowe w Radomiu, 1130 (Zbiór rodziny Witkowskich), 19. – 12 s.
  2. Zbiór rodziny Witkowskich: [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://szukajwarchiwach.pl/58/1130/0/2#tabZespol

Климчук Андрій Миколайович,

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *