Климчук Андрій
Головний редактор
Інтернет портал «Віртуальні історичні міста»
Періодична преса Волині міжвоєнного періоду ХХ ст. належить до фактично не вивчених сторінок українського пресознавства. Так само мало що відомо про редакторів, журналістів, які працювали у цих виданнях. До когорти таких належить і Вацлав Махніцький – постать цікава і зовсім не знана, як в сучасних Польщі, так і в Україні.
Дітище Вацлава Махніцького – часопис «Wschód» видання часто опозиційне, прямолінійне. З його сторінок йдуть масові повідомлення про зловживання у владі, корупцію, всі ті ганебні речі, які мали місце на місцевому рівні. У порівнянні з іншими волинськими виданнями часопис проіснував близько 3-х років (1925-1928 рр.), порівняно чимало часу. Пошук примірників у провідних бібліотеках, які мають солідні збірки періодики (ЛНБ, Заклад ім. Оссолінських у Вроцлаві) не дав жодного результату. Поодинокі числа виявлено лише у фондах Державного архіву Рівненської області.
Стосовно біографічних віх Вацлава Махніцького, то він народився 28-го вересня 1886 р. в м. Кам’янці-Подільському в родині Леона (був повстанцем 1863 р.) і Марії Махніцьких. В роки учнівства 1905 р. за участь у страйках і бунтах проти російської влади був засланий до Сибіру. В 1912 р. завдяки старанням кс. Станіслава Шумана повернувся на Поділля, де працював в таємній організації «Оswiata» («Освіта»), пізніше за дорученням Польської Воєнної Ліги вів організаторську працю. В 1915 р. за звільнення в’язнів, польських леґіонерів і допомогу в їх поверненні до Польщі був повторно висланий до Сибіру (м. В’ятка). Разом з ним виїхала родина: брат Казимир, дружина Олена та син Іпполит. Все родинне майно у Шатові і Кам’янці-Подільському було конфісковане. Лише з початком 1917 р. Вацлаву Махніцькому вдалося повернутися додому. Він продає рештки родинного маєтку. На посаді Комісара польського війська бере участь в організації польських військових відділів, які згодом стали складовими 2-го Корпусу польських військ [2, арк.102]. Також він пожертвував в 1917 р. 27000 рублів на організацію польського війська [2, арк. 86]. Після розбиття відділів польського війська під Дунаївцями і Кам’янцем-Подільським В. Махніцький нав’язує контакти з генералом Галлером і допомагає в перемарші бригади під Кам’янець-Подільський. В самому місті власним коштом заклав шпиталь. В битві під Каневом в 1918 р. В. Махніцький був поранений і потрапив в полон. Пізніше йому вдається втекти і продовжити боротьбу під іншим прізвищем. Повернувшись до рідного міста В. Махніцький займався порятунком польських солдат. Після приходу більшовиків вів підпільну діяльність. Лише з викриттям полишає СРСР і виїздить до Скали над Збручем (Скала Подільська). Тут проживав до 1924 р. [2, арк.102]
Вацлав Махніцький був нагороджений Хрестом Незалежності, Канівським Хрестом (за битву під Каневом), Хрестом і медаллю за війну 1918-1920-х рр. [2, арк.83].
Поки що про редакторський і журналістський період життя Владислава Махніцького відомо, що цим він займався у Здолбунові. Тут він проживав з 9-го травня 1925 р. по 31 липня 1928 р. [2, арк.120]. Будучи в 1925-1926 рр. редактором тижневика В. Махніцький в час, як він сам писав: «найбільшого партійного тиску проти команди маршалка Пілсудського почав пресову «війну» проти Волинського воєводи А. Дембського» [2, арк.85]. Результатом цієї боротьби стала ціла низка судових справ проти В. Махніцького. Більшість з них розглядались заочно і без участі адвоката з боку В. Махніцького.
Перший номер часопису не вдалося виявити, але в справах є передруки. Тут знаходимо пояснення, чому В. Махніцький розпочав видання газети: «Свинцеві хмари, які нависли над світом, а також катаклізм, тіні якого душать і нервують людей, змушують нас почати видання часопису» [2, арк. 104]. Часопис виходив з підзаголовком «Тижневик політично-культурно-інформаційний». Адреса редакції: м. Здолбунів, вул. Гандльова (Торгівельна), 40.
Лише декілька прикладів статей В. Махніцького. У статті «До відомо відповідних осіб» мова йде про роботу радянської комісії після невдалого розвантаження залізничних вагонів з рудою. Після цього відбувся обід в «Польському клубі» Здолбунова. Під час нього дійшло до суперечок між польською і радянською сторонами. В результаті: «один отримав в «писок», інший – в «морду», посипалась низка епітетів, яких не бракує завше в керівника станція, який себе вважає Міністром закордонних Справ Речі Посполитої» [4, s.5]. За дану публікацію Вацлава Махніцького обвинувачував Станіслав Рутковський, керівник станції Здолбунів, оскільки вважав, що описане в статті його зневажало та підривало його авторитет. Чи був об’єктивним вирок сказати важко. Єдиними допитаними свідками були два співробітники Рутковського і адміністратор «Польського клубу» – особи, які нічим не могли піти проти слів свого керівника.
Коротка замітка «Для робітників нема місць в шпиталях» [3] також стала предметом окремої судової справи. В публікації йде мова, що після вище згаданого трагічного випадку з розвантаженням вагонів місцевих робітників не прийняв шпиталь в Рівному за відсутності вільних місць. Залізничний шпиталь в Здолбунові теж був замалим. Вацлав Махніцький звертає увагу, що на нього гучно збиралися кошти, але розбудови лікувального закладу так і не було. На думку автора допису кошти пішли на зовсім інші справи. Обвинувачувачем в цій справі був все той же Станіслав Рутковський, який окрім того ще був Головою Громадського Комітету.
В цьому ж номері газети натрапляємо на публікацію «В ім’я Христа» [6, s.1-3]. Хоча й вона підписана ініціалами «W. M.», не важко здогадатися, хто є її автором. Багато в чому тут В. Махніцький виступає як атеїст. Вважає, що церква і релігія стоїть насамперед за інтересами буржуазії, а не пролетаріату. Наводить низку фактів, коли церква несе негатив для простого люду: батько багатодітної родини відбуває ув’язнення за релігійний злочин, ксьондз карає фізичною силою дітей.
19-го березня 1926-го року в Здолбунові після того, як жителі міста вивісили прапори в знак вшанування Юзефа Пілсудського поліціанти пішли вулицями з вимогою їх познімати [7]. Це викликало обурення в місцевих жителів, а В. Махніцький із Свінярським створили Громадський комітет м. Здолбунова. Ця ж подія була висвітлена у більш ширшій публікації [5, s.4].
Часопис припинив своє існування на початку 1928 р. [1, арк.107]. Після виїзду із Здолбунова Вацлав Махніцький до 18-го грудня 1929 р. працював в прикордонній службі та проживав в м. Ґорліцах [1, арк. 53]. Серед його місць перебувань в 20-30-х рр. після здолбунівського періоду згадуються Кросно та Новий Тарґ [1, арк. 56, 59].
Чи не останні згадки про В. Махніцького 1938 р., коли він був амністований по низці порушених проти нього кримінальних справ [1, арк. 112]. Передувало цьому звернення до Прем’єра РП генерала Феліціана Славой-Сладковського. [2, арк.85-87]. На той час В. Махніцький проживав в м. Любліні, по вул. Нарутовича, 22 [2, арк. 83]. У Любліні В. Махніцький був активним громадським діячем: керівником Братньої допомоги Союзу польських леґіоністів, Віцеголовою Правління округу Союзу Канівчан і Желіговчиків, Керівником Антикомуністичного Комітету в Любліні, Віцеголовою Союзу приятельства ветеранів колишньої польської армії у Франції на Округ Люблін. Маючи скромні достатки підтримував фінансово тих, хто потребував найбільше грошей. Пожертвував 2720 злотих сиротам померлих солдат та на оборону Польщі [2, арк.86].
Список використаних джерел
- Дело по обвинению Махницкого в помещении статьи в газету «Всхуд», высмеивающей начальника станции Рутковского // ДАРО, ф. 32, оп. 1, спр. 1211. – 115 арк.
- Дело по обвинению Махницкого Вацлава, редактора гаазеты «Всхуд» в помещении статьи о злоупотреблении председателя «Обывательского комитета» в Здолбунове // ДАРО, ф. 32, оп. 1, спр. 1212. – 124 арк.
- Dla rabotników niema miejsc w szpitalach // Wschód. – 1925. – Nr. 54. – S. 5.
- Do wiadomości odpowiednych czynników // Wschód. – 1925. – Nr. 54. – S. 5.
- Plęgiesz opinji publicznej // Wschód. – 1926. – Nr. 11. – S. 4.
- W. M. W imeniu Chrystusa // Wschód. – 1925. – Nr. 54. – S. 1-3.
- W sprawie gwałtów dnia 19 marca 1926 r. // Wschód. – 1926. – Nr. 11. – S.7.
