Ян Шпєвак. Зузанна (уривки)

Не думав, що колись познайомившись в малому провінційному містечку Рівному Волинському з Зузанною Ґінчанкою, мені доведеться згодом підготувати її посмертне видання віршів.

Тоді вона мала неповних 17-ть років і переходила до 8-го класу гімназії.  Писала вірші, які подавала до шкільної газети. Газетка мала скромну назву «Echa szkolne»[1] і нічим не вирізнялася з-поміж подібних «видань», які в той час виходили в багатьох школах. Я вже тоді був студентом полоністики, сумлінно студіював історію літератури, належав до якихось там літературних груп, друкував вірші. Не знав, ким є Зузанна Ґіінчанка, що пише, як пише. Не пам’ятаю взагалі, чому до неї пішов.

Два перші враження, які тоді в мене склалися, лишилися в моїй пам’яті назавжди. Перше – будинок, де проживала і дивна атмосфера, яка панувала в ньому. Був він на 2 поверхи, пахнув ліками, мазями,  косметикою і важким пересохлим вапном. В кімнатах громадились меблі: старомодні бюрка, важкі крісла, смішні похилені столики і софи. Меблі зменшували кімнати, обтяжували їх; скількись міщанських поколінь з якоюсь міщанською послідовністю, хаотичністю мали їх  назбирати, щоб створити врешті це дивне скупчення направду непотрібних предметів. До кімнат від часу приходили жінки, переважно старі, яких і за декілька років не зміг запам’ятати.

Друге враження – це очі Ґінчанки. Одне мала зелене, інше- блакитне, іронічне, із сміховинкою. Такою її тоді запам’ятав, такою пам’ятаю через багато років.  Смуглява, висока дівчина в напівтемній кімнаті, в оточенні нерухомих і важких  меблів не вирізнялася на їхньому тлі. Контрастом були її вірші, а, власне, саме ті її перші твори своєю внутрішньою інакшістю найкраще говорили за середовище, в якому виросла і в якому жила. Попри певну мистецьку незграбність ті її юнацькі вірші безперечно вражали творчим неспокоєм. Дивували, вражали  передчасно пробудженою уявою юної дівчини. Зараз, коли переглядаю випадково вцілілий зошит з її тодішніми віршами,  вчитуюсь в ті звороти, розумію зміст краще, ніж тоді. Спливає на пам’ ять атмосфера дому, в якому виховувалася, атмосфера міста і людей, яких знала.

Типове кресове[2] містечко, рухливе, гамірне і торгівельне, що лежало тоді поблизу кордону; містечко з мішаним населенням, через яке за короткий час пройшли різні армії – утворило міщанське покоління з особливим характером. Збагачене на злочинних операціях, найрізноманітніших спекуляціях, блищало варшавською модою, гострими і непристойними жартами, дичавіло, нудилось і просто жило з міні-еротичних скандалів і пліток. Тоді пізнав  напрочуд цікавих людей, схожих за живцем взятих постатей з літератури.  Свідком скількох  вражаючих ситуацій в багатьох будинках був, але про це, можливо, згодом.

Дім, в якому виховувалася Зузанна Ґінчанка настільки відрізнявся від середовища, що був окремою старою міщанською родиною, якою керувала розсудлива і мудра її бабця. Зузанна Ґінчанка (Ґінзбурґ) народилася 1917 р. в Києві. Її батько – Шимон, був за освітою юристом, мати – Цецилія ніякої освіти не мала. Коли батьки Ґінчанки переїхали до Рівного, тобто до міста, де мешкала родина її бабці, не відомо. Батько в Польщі надовго не лишився. Покинув сім’ю і виїхав за кордон.  Матір через деякий час вийшла вдруге заміж і виїхала до Іспанії. Ґінчанка виховувалася в бабці і під її опікою лишилась на довгі роки, аж до окупації. Чи в перші роки мала з нею якісь контакти – я також не знаю. В 1926 р. Ґінчанка в Рівному вступила до гімназії ім. Т. Костюшки, яку закінчила з річним запізненням в 1935 р.

На розвиток її поетичних здібностей школа мало в чому мала вплив. Знання про літературу, про життя мусила здобувати сама, неодноразово блукала наповмацки, вихоплюючи неістотні картини, які не завжди ставали властивим шляхом для розвитку її таланту. Щоб розвинутися по-справжньому була вимушена переважити вплив свого середовища, свого класу, вирватися з тісних закамарків кам’яниці з принципіальної вулиці містечка, відштовхнути від себе те, що було для неї близьким і зрозумілим і на що подивилась з легкою іронією. Ці всі проблеми на той час  і, можливо, навіть, пізніше не стали перед нею у всій своїй гостроті. Бунтарство її перших віршів було бунтарством передчасно дозріваючої дівчини, яка в такий спосіб хотіла для себе з’ясувати низку тих комплексів і проблем, які її турбували.

Писати почала дуже рано, від 10-ти років. На жаль, збереглося порівняно мало її творів.  Поетеса загинула в дуже молодому віці. Разом з нею загинула фактично вся її поетична спадщина окупаційного періоду. Тих кілька творів, які залишилися не можуть створити образу її поетичної творчості.

Зазвичай критик, опрацьовуючи монографію письменника має для праці його рукописи від найраніших років, щоденники, спогади про нього, його нотатки і листи.  В моєму випадку відома праця над рукописом, яка б давала можливість вивчення на підставі поправок автора вивчення окремих варіантів написання твору. З юнацьких часів мені вдалося знайти зошит з переписаними авторкою віршами з датами їх написання. Закреслення чорнилом і олівцем, критичні нотатки авторки в окремих творах, часом досить гострі – зроблені, напевно, в наступні роки. Цей зошит містить твори за 1933 і 1934 рр. За пізніші роки мені на жаль не вдалося знайти жодних рукописів, маю лише видану в 1936 р. збірку «Про центаврів»[3], а також вірші, що надруковані в часописах і газетах. Відтак, найраніші твори, які збереглися, походять, коли авторці було 16 років.

….

Після першої зустрічі заприятелював з Ґінчанкою. В ці тижні або місяці (переважно це були університетські вакації) бачився з нею щоденно. Спостерігав за розвитком її таланту і не був здивований, коли довідався, що будучи у 8-му класі гімназії була відзначена на літературному конкурсі у «Відомостях Літературних»[4]. Пам’ятаю її  найближчу приятельку, дуже талановиту дівчину з дуже гарною шкірою і обличчям. Цілими тижнями, а потім місяцями вона замикалася в темній кімнаті, ховається від людей, загублена в своїх предивних кімнатах, це вона загинула з Ґінчанкою, можливо, навіть, в одній камері…

Пам’ятаю провінційну вулицю містечка, на якій гуляла молодь. Пам’ятаю гніт сірої і безнадійної атмосфери провінції. Слова, слова про великі міста, про якісь ближче не визначені плани, присмачені юнацькими дотепами. Сьогодні, з перспективи років загальна атмосфера життя тієї міщанської молоді мені видається просто неправдоподібною, то була вже не наївність, але…  А зрештою, хто б тоді передбачити, що в найближчому майбутньому спадуть всі маски. Тоді ж загальна інтелігентсько-міщанська атмосфера визначала їхнє життя. В ті роки Ґінчанка жила мислила схоже, як її оточення. Вирізняли її інтелігентність, талант і дотепність.

Після складання матури[5] записалася на гуманітарний відділ Варшавського університету, але до самого навчання не ставилася серйозно.  Її цілком поглинуло варшавське літературно-мистецьке життя. Молоду поетку серйозно сприймають скамандристи[6], зокрема, Юліан Тувім[7], який оцінив її талант. Ґінчанка починає вміщати свої вірші в «Скамандрі», «Відомостях літературних»,  «Сигналах»[8] і за досить короткий час, на кінець свого першого академічного року видає свою першу і на жаль єдину збірку віршів «Про центаврів», прихильно сприйняту критикою.

Проблеми і суспільні справи її цікавлять спочатку мало. Веде життя, як і багато тогочасних молодих літераторів в «кав’ярно-літературній  атмосфері». Літні і зимові канікули проводить в Рівному.

Після видання томика віршів Ґінчанка проживає переважно в Варшаві, друкується в тих само часописах, надалі обертається в літературно-мистецькому середовищі. Можна її побачити на вулиця і в кав’ярнях, де оповідає кумедні і цікаві історії. На диво не змінилася, лишилася такою ж, як і до того, лише нові мотиви починають з’являтися в її творчості.

В цей час творчість Ґінчанки починає розвиватися в двох напрямках. Пише лірично-епічні вірші, які вміщує переважно в «Скамандрі», «Відомостях літературних» і «Сигналах», а також сатиру, яку подає в «Шпильках»[9]. Окрім того з Анджеєм Новіцьким[10] перекладає пісні і вірші і опрацьовує тексти радіопередач. На жаль жодна з них не збереглася.

Вибух війни застав Ґінчанку в Рівному, застав її так само психологічно непідготовленою до того, що буде відбуватися, як багатьох інших. Та поки життя йде нормальним плином. Той само будинок, ті самі меблі, але більш хаотично розставлені. Ті самі знайомі обличчя. Старий двохповерховий будинок ще захищає, ще виконує функцію «старої фортеці», але зараз розсиплеться. Танки, які проходять вулицею не завше мають грізний вигляд. Часом всміхаються засмаглими обличчями в’їжджаючі німці. Важкі танки сунуть поволі, гусениці, обертаючись лишають слід на тротуарі.

В цей час Ґінчанка, як пам’ятаю, пише лише нечисленні нариси. Це були швидше нотатки чи замальовки до майбутніх творів. Незабаром виїжджає до Львова, де в той час чимало письменників, митців. Пише вірші і перекладає, тоді ж виходить заміж.

В цей час перекладала вірші Павла Тичини, Єжен Пот’є, перекладала з Важиком[11] вірш Маяковського. В цей час бачив її дуже рідко. Проживав постійно в Рівному. Останній раз бачив її випадково в переддень російсько-німецької війни, будучи при нагоді у Львові. Гарний липневий день не віщував ніяких катаклізмів. В графському палаці, де був Союз Письменників, було людно й гамірно. Маю враження, що жоден з письменників не думав, що завтрашній день їх розкидає по світі, що більшість з них вже ніколи не зустрінуться і хто міг припустити дивлячись на усміхнене обличчя Парецького, що післязавтра загине з Харшевським і Гаврилюком під час першого німецького бомбардування. Хто міг припустити, що востаннє розмовляю з найближчими приятелями. Тоді востаннє бачив Ґінчанку. 

Переклад і примітки: Климчук Андрій, Вроцлав –Рівне, 2018-2019 р.


[1]   «Echa szkolne»  – шкільна газета Державної Гімназії ім. Т. Костюшки в Рівному.

[2]  Кресове – яке знаходилось на «кресах» – кордонах відновленої Речі Посполитої.

[3] «O centaurach» (1936).

[4] «Wiadomości Literackie» – варшавський суспільно-культурологічний тижневик.

[5] Матура – випускні іспити.

[6] Скамандристи – літературна група.

[7] Юліан Тувім – польський поет.

[8] «Sygnały» – суспільно-політичний часопис.

[9]  «Szpilki» – польський часопис сатири і гумору.

[10] Анджей Новіцький – польський поет та перекладач.

[11] Адам Важик – польський поет, письменник та перекладач.

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *