Архівні знахідки щодо Луцького боніфратрівського кляштора

Нещодавно серед справ Рівненського повітового суду вдалося знайти матеріали, які стосуються розпродажу земель та будівель ліквідованого Луцького боніфратрівського кляштора. Можливо, дана справа зможете пролити деяке світло на цю частину історії Луцька та додасть декілька цікавих подробиць. До слова, ще одна справа дотична луцьких боніфратрів виявлена також серед документів Дубенського повітового суду. Знайдені документи стануть основою для публікації більш ширшого дослідження, поки що лише короткий огляд.

23-го грудня 1863 р. Рівненський повітовий стряпчий отримав телеграму від луцького міщанина Аврума Мошковича Сороки з проханням призупинити дії щодо продажу землі і будівель луцьких боніфратрів. До речі, бланк отриманої телеграми може бути одним з найдавніших збережених документів такого типу в Рівному чи й Луцьку.

Аврум Мошкович Сорока аргументував свої прохання недопущення згаданих маєтностей луцьким євреям, як він же зазначив  хитрістю. В свою чергу міщанин Янкель Ельович Рудник, діючи як представник поміщика Антона Миколайовича Бржезицького подав проекти 4-х документів на продаж земельних ділянок з будівлями. В матеріалах суду маємо ці документи.  Вони цікаві особливо тим, що містять прізвища покупців і зазначені точні межі, згадується вулиця Армійська. Відтак новими набувцями  цих ділянок стали:  Мошко Лейбович Фрідлендер, Фейга Срулівна Зільберфарб, Шулім Йосипович Вайсерман, Лейбко Іосьович Котляр.

Антон Бржезицький згадані вище маєтності отримав шляхом спадку по померлому дядьку Клеофосу Юліушовичу  Ґродецькому.  Останній набув їх від Осипа (так в документах) Крашевського.  Саме від цього моменту і почалася справа, яка  пізніше стала предметом вивчення рівненського повітового суду.

Передували цьому події кількарічної давнини. Аврум Мошкович Сорока в 1857 р. придбав всю маєтність колишнього кляштору боніфратрів з публічних торгів. Невдовзі після цього до нього звернувся Осип (так в документах) Крашевський з проханням переуступити йому цю ділянку. Він не хотів, щоб колишня римо-католицька святиня потрапила в руки євреїв та брав на себе зобов’язання впродовж 4-х років звести пам’ятник.  Рішення по цьому питанню, яке визнали, як релігійне приймалося в Києві. Князь Васильчиков згодився на слушності пропозиції Крашевського, Авруму Сороці повернули сплачені кошти.  Однак йому не сплатили суму неустойки.

Протест проти продажі євреям зазначених земель і будівель окрім Аврума Сороки надіслав луцький віце-декан Чачковський.  Розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що не сплачена неустойка ніяким чином не може бути забороною на продаж власності  Антона Бржецького, якою він володіє на законних підставах.  Документи про купівлю  Крашевським і продаж ним же Ґродецькому землі і будівель ліквідованого кляштора в справі є, натомість нема документів щодо продажу костелу і каплиці, які на момент звернення Аврума Сороки Антон Бржезицький вже комусь продав.

 

 

Климчук Андрій

Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *