Климчук Андрій (Рівне), ЄВАНГЕЛІСТСЬКО-ЛЮТЕРАНСЬКІ КІРХИ НА ВОЛИНІ: ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ АСПЕКТ

Допоки вивчення німецьких кірх з усіх аспектів на Волині не вилилося в окреме дослідження. Деякі моменти досліджували сучасні українські дослідники М. Костюк, О. Михайлишин та П. Ричков.

Перші згадки про німецьких поселенців на Волині зустрічаються ще за часів Київської Русі. Як правило, це були ремісники, запрошені сюди для обслуговування дворів знаті. Обмежені суворими законами, вони не відігравали помітної ролі в політичному та економічному житті краю. Після татарської навали 1240-1241 рр. притік німців на західноукраїнські землі посилюється. На запрошення галицько-волинських князів німці беруть участь у відбудові зруйнованих міст, будівництві замків, фортець, церков, розвивають торгівлю та ремесла. Історичні документи засвідчують, що вони були в добрих стосунках із тамтешніми князями, користувались різними привілеями, посідали урядові посади. Волинь вабила до себе не тільки купців, що вели торгівлю з іншими країнами, закуповуючи там товари з метою реалізації їх на Волині, але й німецьких бюргерів та знать, архітекторів, будівельників, селян.

Першою окремою німецькою колонією на Волині вважається поселення Голендрах у Володимир-Волинському повіті, засноване у 1797 р. У 1804 німці поселелися у Антонівці коло містечка Кунів, у 1817 р. з’явилася колонія Вальдгойм. У Рівненському повіті першою німецькою колонією стала Софіївка, її появу датують 1811 р. До 1840 р. виникло 11 колоній, у наступні 20 років – ще 21 колонія. Після  1861 р. спостерігалася активізація розвитку німецьких колоній. Протягом 1861-1871 рр. на Волині оселилося близько 5500 німецький сімей. Якщо у 1862 р. у Волинській губернії проживало 4247 німців, то у 1864 р. – 6343, у 1866 р. – 11542, 1868 р. – 20505. Більшість колоністів були вихідцями з Прусії та Австрії. Були серед них і німці, переселенці з Привіслянського краю [8, c. 299-308].

Станом на 1871 р. німці проживали у 56 поселеннях Луцького повіту, 31 – Рівненського повіту, 28 – Житомирського, 22 – Новоград-Волинського, 9 – Володимир-Волинського, 8 – Дубенського (вихідці з Прусії – меноніти). Незначне німецьке населення проживало у Заславському повіті (3 поселення). У Острозькому повіті до 1866 р. існувало дві колонії Ядвінік та Карлсвальд з протестантським населенням нідерландського походження. У Овруцькому повіті німці проживали у колонії Горщик [8, c. 302-308].

Історію лютеранських кірх на Волині можна поділити на два періоди. Перший тривав від появи лютеранських храмів до часу існування Російської Імперії. Другий – це існування лютеранських кірх на тій частині Великої Волині, що опинилася в складі Волинського воєводства Речі Посполитої.

Євангелістсько-лютеранська церква в Російській Імперії поділялася на консисторіальні округи, консисторії – на пробста, а пробста складалися з парафій  [4, c. 202]. На перших порах Корецька парафія належала до Варшавської консисторії, пізніше всі парафії Волинської губернії відносилися до Санкт-Петербурзької консисторії  [4, c. 202].

На Волині існували такі німецькі парафії: Житомир (1801), Рожище (1862), Геймталь (Стара Буда) (1869), Тучин (1888), Новоград-Волинський (Звягель) (1889), філія Геймтальської парафії в Ємільчиному (1896), Володимир-Волинський (1891), Луцьк (1899) та Рівне (1902) [4, c. 202]. Таким чином, станом на 1900 р. німці Волині володіли 237 культовими спорудами, з них кірх було 6 та 231 молитовний будинок. Муровані кірхи були в таких містах: Житомир, Рівне, Рожище та Ізяслав [4, c. 203].

Кірка в кол. Геймталь

Слід зазначити, що будівництво кірх мало свої бюрократичні особливості. Так, воно дозволялося лише за дозволом Міністерства внутрішніх справ. Клопотатися про будівництво мала консисторія [4, c. 203-204].

Незадовго до заснування фарфорової фабрики в Корці дідич міста князь Чарторийський наказав побудувати церкву для німецькх службовців і робітників. До цієї ж парафії почали належати й інші німецькі общини, зокрема колонія ткачів у Рівному [1, c. 24].

Кірха в Рівному

У 1820-х рр. велика пожежа знищила частину Корця, а разом з цим і фарфорову  фабрику та кірху. Багато німців полишили містечко, а ті, що лишилися вже не могли відродити храму.

Лютерани містечка Тучина почали будівництво кірхи в 1863 р. не дочекавшись на те державного дозволу. Місцева влада до порушників поставилася досить лояльно і лише наказала дозвіл на будівництво все ж таки отримати. Зовнішньо лютеранська кірха в Тучині відзначалася простотою, строгістю форм та ретельною роботою. Простим також був інтер’єр храму [2, арк. 4-5].

Лютеранську кірху в Житомирі побудовано в 1896 р. на місці колишнього русла річки Попівка. Будинок кірхи споруджений за проектом житомирського міського архітектора Арнольда Карловича Єнша. В ньому, використаний здавалося б досить малопридатний для створення фасадів з багатою пластикою матеріал – звичайну цеглу, архітектор досяг своєї мети. Оригінальна будівля кірхи, споруджена у стилі модернізованої готики, милує око вдалими пропорціями і розумним поділом бокових фасадів, які завдяки неглибоким кесонам, виглядають напрочуд цільно і легко, незважаючи на величезний розмір вікон.

Кірха в Житомирі

Відкриття кірхи в Житомирі відзначилося великими урочистостями. З Санкт-Петербургу прибув сам генерал-суперінтедант у супроводі п’ятьох пасторів  Архітектор храму А. К. Єнш підніс на подушці ключі голові німецької церковної ради м. Житомира Б. І. Зіфферману, а той – генерал-суперінтеданту. Після освячення кірхи і урочистого богослужіння в помешканні пастора відбувя обід [4, c. 205].

Кірха працювала до 1930 p., закрита радянською владою. В ній розташовувався спортзал, з 80-х років ХХ ст. розпочалось відновлення споруди. У 1996 р. церква євангельських баптистів провела тут реставрацію за рахунок нідерландської організації християн. Тоді ж було прибудовано приміщення недільної школи, за проектом архітекторів Валерія Гереза, Валерія Головатенка та Сергія Єрка. Новий комплекс представляє собою П-подібну 1-4 поверхову споруду з внутрішнім двором. В північно-західному куті будівлі споруджено 25-ти метрову дзвіницю, яка є своєрідним акцентом усього комплексу, його найвищою домінантою. Таким чином храм, споруджений більше 100 років тому заслужено посідає гідне місце в низці найоригінальніших архітектурних комплексів стародавнього Житомира.

Лютеранський цвинтар  Житомира (заснований у перші десятиліття ХIХ століття), хоча й значно поступався за розмірами сусідньому католицькому (два некрополя розділяла кам’яна стіна), мав подібне планування: центральна алея увінчувалася каплицею, розрізаючи територію на дві симетричні частини, де розташовувалися могили та склепи.

Кірха в Рожище

Німці-колоністи в Рожищі проживали компактно в дільниці, що мала назву Вовняки. Спочатку вони мали лише молитовний будинок, кірху тут було побудовано в 1899 р. У 1939 рр. радянська влада облаштувала тут клуб. Німецькі військові, добре знаючи атеїстичні підходи парткерівництва СРСР до культових споруд, відступаючи з Рожища, підірвали кірху.

На будівництво нового лютеранського храму Луцької ад’юнктури претендували два міста – Луцьк і Торчин. Хоча Торчин об’єднував більше сотні німецьких поселень, але врешті-решт перевагу надали Луцьку, мотивуючи цей вибір близькістю до залізниці та різних адміністративних органів, із якими треба узгоджувати будівництво храму [3, c. 9].

Землю під будівництво кірхи було виділено 21 січня 1902 р. на ділянці, що раніше займав скасований кармелітський монастир, площею в 600 сажнів квадратних. На той момент тут стояли лише руїни монастиря, котрий згорів в 1845 р. [3, c. 12].

Міська управа Луцька висунула вимогу лютеранській громаді за 3 роки забрукувати вулицю Кармелітську (тепер Лютеранська) до перетину з Домініканською (тепер Драгоманова). Внаслідок певних причин цього не було зроблено у відведений термін. Робота затягнулася ще на рік і була завершена наприкінці 1905 р.  [3, с.16].

24 червня 1905 р. відбулася урочиста церемонія закладення наріжного каменя у фундамент майбутньої кірхи, запроектованої архітектором Християном Бойтельспахером у неоготичному стилі

На центральній вежі було встановлено великий дзвін, привезений з німецького міста Бохума. Всередині храму поставили орган із 16-ма регістрами фабрики Gebrüder Rieger. Традиційно єдина нава протестантського храму являла собою світлу залу з широкими хорами та високими стрілчастими вікнами. Три вівтарні вікна були розписані. На середньому було зображення Христа із Торвальдсена. Однак оздоблювальні роботи всередині продовжувалися ще аж до 1911 р.

На центральній вежі було встановлено великий дзвін, привезений з німецького міста Бохума. Всередині храму поставили орган із 16-ма регістрами фабрики Gebrüder Rieger. Традиційно єдина нава протестантського храму являла собою світлу залу з широкими хорами та високими стрілчастими вікнами. Три вівтарні вікна були розписані. На середньому було зображення Христа із Торвальдсена. Однак оздоблювальні роботи всередині продовжувалися ще аж до 1911 р.

Сама ж кірха трохи постраждала від бойових дій. Пошкодженим виявився фасад, розбито більшість лавок, стільців, знищено орган, вітражі вівтаря та інше. Через два роки почалися відновлювальні роботи у храмі: відремонтували інтер’єр та засклили вікна. Потім придбали новий орган. У 1927 р. поряд з кірхою звели будинок пастора та школу.

Після виселення німців кірха пустувала. Під час війни знову була пошкоджена. Аж у 1951 р. її передали Волинському обласному державному архівові. У 1960 р. Волинню пронісся сильний буревій, який зніс високий шпиль, а також пошкодив менші бічні шпилі. А в 1972 р. пожежа знищила дах. Деякі елементи зовнішнього декору були розібрані. Через два роки почалися ремонтні, але не реставраційні роботи. Приміщення отримало новий дах, покритий бляхою. Цегляні парапети були розібрані. Нава була розділена на два поверхи плоским перекриттям. Це все дуже спотворило вигляд храму. Всередині розмістилися документальні фонди [3, c. 31].

В кінці 80-х для кірхи почали створювати план переобладнання її в органний зал. Мали відремонтувати приміщення та створити відповідні умови для органної музики. Розрахунки передалися у Чехію для виготовлення органу. Також розроблявся проект реставрації кірхи  [3, c. 32-33].

Сьогодні пам’ятка архітектури «Лютеранська кірха» належить євангельським християнам-баптистам під назвою «Дім Євангелія».

Лютеранська кірха була зведена в неоготичному цегляному стилі. Нетинькована. Для лицювання використана жовта клінкерна високоякісна цегла розміром 27х13х7 см механізованого цегельного заводу Лучанин фабриканта А.Глікліха. Також використовувалася різнопрофільна цегла для деталей екстер’єру. Для внутрішньої кладки стін частково використана цегла кармелітського костелу.

Це однонефна споруда з високою дзвіницею над входом. Інтер’єр традиційно має нартекс, хори, наву (неф) і абсиду. Зліва від вівтаря розміщений проповідницький амвон на підвищенні. Вівтар, розташований в абсиді, має структуру амфітеатру для розміщення на ньому хору. Органу храм не має. Зовні вхід має перспективний портал стрілчастого профілю, який завершується крутим фронтоном. До орієнтованої на захід абсиди прибудована ризниця та паламарня. До верху спостерігається наростання гостроконечних об’ємів. Вікна мають стрілчасте завершення, нава та абсида підпираються контрфорсами з аркатурою. Високий 24 м шпиль кірхи, який завершує вертикальну композицію, підтримують бічні шпилі менших розмірів, розташовані над нартексом. Кірха займає важливе місце в композиційній завершеності майдану перед нею та вулиці Кафедральної (головного композиційного напрямку схід-захід заповідника), на протилежному кінці якої розташована В’їзна вежа Замку Любарта. Висока дзвіниця та шпиль кірхи відіграють вагому естетичну роль у загальній панорамі Старого міста.

Після того, як костел Св. Дороти було побудовано, попередній перетворено в лютеранську кірху. При кірсі існувало церковно-лютеранське училище. В Славуті нараховувалося 200 осіб цього віровизнання [7, c. 675].

Є відомості, що кірха була в Михайлівці на Ізяславщині. В кірсі було два приміщення – в одному відбувалася служба, а в другому навчалися діти.

У 20-30-х рр. на Волині було побудовано ряд нових кірх і молитовних будинків. Якщо у Волинській губернії станом на 1904 р. було 13 німецьких кірх і 191 молитовний будинок, то на кінець 1930-х рр. у Волинському воєводстві (без Житомирської області УРСР) їх налічувалося 25 і 97 відповідно. Цьому є закономірне пояснення, зростання кількості населення німецького походження з 25000 до 47000.

В цей час було зведено кірхи в таких населених пунктах: Володимирі-Волинському (1927), Олешкевичах (1933), Вікентіївці (1929), Великополі (1937), Городищі (1930), Замостечку (1926), Костополі (1926), Маринкові (1938) та Топчі (1935).

Запроектовано кірху у Володимирі-Волинському ще було в 1924 р., закінчено будівництво храму щойно 16 жовтня 1927 р. Кошти будови та оздоблювальних робіт склали 85000 злотих. Кірха побудована на пожертви та допомогу з Німеччини. У 1931 р. поруч з кірхою побудовано житловий будинок для священника. 

Серед чималої кількості німецьких кірх, споруджених на Волині в 20-30-х рр.. Володимир-волинська була однією з найбільших. До основного об’єму храмового приміщення, яке перекрите двосхилим дахом, з боку головного фасаду допасовано квадратну вежу з чотирма трикутними фронтонами по верху стін і високим восьмигранним шпилеподібним верхом. З протилежного, південного боку в одному рівні з бічними стінами влаштовано п’ятигранну апсиду з двома значно нижчими семетричними прибудовами по боках.  Зовнішнє опорядкування – необтиньковане мурування з якісної червоної цегли, перекриття даху – з черепиці [6, c. 103].

Кірха в Костополі з асиметричним вирішенням головного фасаду, сформованими двома різновисокими баштами, що фланкують вхід до храму. Тут застосовано елементи лемківської школи [5, c. 271].

Масивна башта-дзвіниця з відкритою галерею у верхньому ярусі в дерев’яній кірсі із Замостечка є ознакою впливу польської народної архітектури і взаємопроникнення традицій польського і німецького храмобудівництва [5, c. 271].

Список використаних джерел

  1. Арндт Николаус. Известная фарфоровая фабрика и евангелическая община в Корце // Родина Волынь. –  Визенхайд-Житомир: Волынь, 1998 – С. 19-26. 
  2. ДАРО. – Ф.384. – Оп.5. – Спр.876.
  3. Костюк М. Євангелічно-лютеранська кірха в Луцьку. – Луцьк: Твердиня, 2010. – 68 c.
  4. Костюк М.П. Німецькі колонії на Волині (XIX – початок XX ст.). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 384 с.
  5. Михайлишин О. Л. Архітектура і містобудування Західної Волині, 1921-1939 рр.: монографія. – Рівне: Дятлик М., 2013. – 352 c.
  6. Ричков П. А. Сакральне мистецтво Володимира-Волинського. – К.: Техніка, 2004. – 192 c.
  7. Теодорович  Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев: тип. Почаево-Успенской лавры, 1898-1903. – T. 3. – 687, ІХ с.
  8. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ. –  С.-Петербургъ, 1872. – 337 с.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *