•  

    Приватна російська змішана гімназія для православної молоді

    Гімназія вважала себе правонаступником Рівненського реального училища. Утримувалася за кошти російського населення Рівного. На початку 20-х рр. розміщувалася у різних приміщеннях міста.Гімназія розміщувалася з 30 вересня 1925 р. по вул. 13-ї Дивізії, 53.  Споруда не збереглася. Зараз на цьому місці знаходиться магазин «Фокстрот» та банк «Аваль». Приміщення школи було двоповерховим, дерев’яним. Будівлю побудовано спеціально для навчального закладу на пожертви місцевих росіян. Поки що не вдалося виявити креслень на  побудову цієї споруди. Cудячи з фото на другому поверсі одного з крил будівлі була капличка. Про це свідчить купольне завершення дашку увінчане православним хрестом. 16-го грудня 1927 р. представники Рівненського російського православного товариства Інна Прохорова, Ізмаїл Чернов, Володимир Стокаліч, Євген Сєніцький, Іван Копилов придбали в парафії Рівненського Собору частину їхньої садиби на розі вул. 13-ї Дивізії та Литовського провулку (вул. Дільна).  Таким чином Товариство стало власником і землі і приміщення гімназії. Мовою навчання була російська, викладалась польська, французька, німецька, англійська, латинь, а також церковно-слов'янська. Працювали кращі вчителі - Г.Косміаді, І.Куліш та ін. Директорами гімназії у цей період були С.Апошанський, О.Юшкевич, С. Лобачевский.Своє пряме призначення приміщення гімназії виконувало під час німецької окупації та в 40-50-х рр. за радянської влади.

  •  

    Рівненське ґетто

    Ґетто в Рівному було створене в грудні 1941 р. з числа нерозстріляних євреїв. за даним перепису в січні 1942 р. тут проживало 5355 євреїв. За адресами абсолютна більшість в географічних межах ґетто. Лише поодинокі особи мешкали в окремих будинках міста. У ґетто був призначений Юденрат з 12-ти осіб. Головами Юденрату Read more [...]

  •  

    Цирк Д. Ферроні

    Цирк Д. Ферроні був споруджений на Махнівській площі (зараз вул. Вінницька) в 1882 р.  За два місяці потому фактично дощенту згорів, а з ним дуже багато глядачів. В середині театр був так облаштований, що при найменшій паніці люди, які перебували на галереї не мали можливості виходу. Галерея мала 2 виходи Read more [...]

  • Вулиця Абрамовича

    Зараз неіснуюча вулиця. Була утворена під час впорядкування забудови вулиць Червоної (Берка-Йоселевича) та Ковальської. Була тупиковою, впиралась в берег Усті, мала проїзд до вул. Обводової (Окружної). Ймовірно була назва на честь Вітольда Абрамовича - політичного та суспільного діяча Віленщини. Забудова вулиці суттєво постраждала під час Другої Світової війни. За часів німецької окупації називалася Паперовою. Так називали переважно запроектовані вулиці. Станом на кінець 1949-1950-х рр. частково ще існувала забудова, в т. ч. 2 синагоги. Під час вивчення забудови втрачених кварталів Рівного було точно локалізовано розташування самої вулиці та синагог при ній.

  • Будинок Пінхоса-Сімхи і Рухлі Шварців

    Більшою ділянкою, на якій був збудований будинок Шварців з 1914 р. володіла Ривка Горінфельд. 10-го квітня 1928 р. частину цієї ділянки придбало подружжя Шварців. Існувало декілька проектів побудови будинку, за одним з них він мав бути на 2 поверхи. Форма будинку пояснюється вузькою ділянкою, вхід до нього був фактично з провулку. Автор проекту - технік Теодор Нечаєв. Закінчено спорудження будинку було на початку 30-х рр. З 15-го січня по 15-те березня 1932 р. найбільшу кімнату з правого боку винаймало спортивне товариство "Гасмонея". За Польщі будинок мав адресу Францішканська, 41 або Торговий провулок, 2.

  • Дохідний будинок Бейріша Дава

    Частина будинку була споруджена ще за часів Російської Імперії. Про це свідчить характерний "цегляний" стиль. В 1908 р. ділянку набув Цив'ї Абрамівни Айзінберг за 26 000 руб. Бейріш Дав. в 30-х роках за проектом Казимира Школьницького було добудовано з лівого боку частину будівлі на 2 поверхи з піддашшям. При виконання будівельних робіт участь також приймав Тадеуш Садковський. Існував також проект добудови на 2 поверхи без піддашшя.

  • вулиця Воля

    Одна з найдавніших вулиць передмістя Воля. Спочатку називалася Томарівським провулком - від вулиці Томарівської (теперішньої Дорошенка). В польський час називалася Пекарською. За прізвищами власників нерухомостей тут переважно проживали євреї. Раніше забудова була значно щільнішою, по обидва боки вулиця мала набагато більше номерів нерухомостей. деякі з них відносилися до сусідніх 3-го Травня і Гусиної. Поміж Пекарською і Гусиною була коротка вуличка Кут, яка зараз не існує. На вулиці існувала синагога "Комерційна". Фактично навпроти в будинку родини Бланк також знаходився приватний дім молитви. На будівлі колишньої "Комерційної" синагоги була меморіальна дошка Лідії Лісовській, а сама вулиця була названа в її чсть. Зараз тут розміщена анотаційна дошка про район Волю.

  • Ринкова площа (Соборний майдан)

    Ринкова площа виникла на місці зруйнованого замку. В 1803 р. від ньогоо залишалися самі руїни. В першій половині ХІХ ст. Ринкова площа на тогочасних генеральних планах виступала далеко за межі теперішнього Соборного майдану. В плані забудови було заплановано спорудження і головного собору міста. Більшість деталей цих планів було втілено. На площі також було споруджено пожежну вежу і будинок міської думи. На прилеглих вулицях до соборного майдану збереглася забудова, яка мала функції торгівельних закладів.

  • Будинок Сруля-Арона Фінкельштейна

    Дерев'яний будинок був збудований впродовж 1923-1924 рр. в наступні роки зазнавав перебудов: з боку вул. Міцкевича фасад було на суцільні вітрини і двері до магазинів. З боку теперішньої Соборної до цього будинку впритул з Поштамтом добудовано магазин. В будинку мала аптеку Кіршон Ела, а магазин Арндт. Будинок був знесений під час добудови крила Головпошти з боку Міцкевича. Висловлюємо подяку Державному архіву Рівненської області за збережені документи.

  • Авчинніковський ряд (провулок Нечипуренка)

    Виник як один з трьох Гостинних (Червоних) рядів. На плані Одеси 1807 р. Франческо Фраполлі Авчинниківський ряд розділений на два прямокутники двір, який виходив на Олександрівський проспект, дві вулиці і провулок. На проспект і вулиці виходили магазини, а в провулок - житлові будинки з усіма необхідними господарчими будівлями. Еволюція забудови ряду, її ущільнення видно на наступних планах Одеси - 1814 і 1820 рр. 5-го серпня 1818-го року Одеський будівельний комітет слухав прохання одеського купця Василя Авчіннікова, в якому, прописуючи, що в силу затверджених Комітетом планів [забудови рядів], зазначених на височайше апробованому плані, з відкритого листа, виданого з Одеського городового магістрату 1800 року червня 30 дня Єлисаветградському купцеві Івану Замятіну для побудови в місті Одесі замість Червоних рядів житлового будинку в 2 кварталі довжиною 30 і шириною 15 сажнів, доставляє йому 1802 року липня 14 дня з купівлі від його Замятіна за 2.500 р. не відповідає височайше затвердженим, як з відкритого листа випливає, для побудови Червоних рядів планом, до того ж ще з бутового, дуже дрібного каменю і неміцної кладки в будові, по знятті зовсім непридатного, їм з зятем знову збудовано. Згідно поділу дісталося синам його під номерами в довжину по 3 сажні крамниці: Івану 11, 12, 13 і 14, Федору 15, 16, 17, 18, 19 і 20, оскільки вугільне місце вийшло в іншу вулицю, п'ять, разом Івану 4, а Федору 11 крамниць. На безперешкодне володіння діти його Іван і Федір відкритих листів не мають; надаючи плани і копії з документів, просить дітям його Івану і Федору про видачу кожному окремо відкритих листів, причому повернути плани і документи. З наданого подавачем Авчінніковим в копії відкритого листа видно, що 1800 року червня 23 дні Одеським городовим магістратом відведено Єлисаветградському купцеві Івану Замятіну місце для Червоних рядів у 2 кварталі завдовжки 30 і завширшки 15 сажнів; а по угоді, представленої в копії, зазначено,що 1802 року купець Іван Замятін продав поблизу Червоних рядів у 2 кварталі купцеві Василю Авчіннікову будинок одноповерховий за ціною 2.500 р. Комітетом ж це місце нікому не було відведено і на нього претензії немає. Визначили: хоча нині існуючому Комітету уповноваженого до забудови цього міста відомо, що купець Василь Авчінніков, знішши всю стару забудову, побудував на місці попереднього будинок з крамницями, однак Комітет знаходить за можливе дати документ на таке місце, яке було вже забудоване і продано з тими будовами». Провулки за рядами (у випадку Авчинніковського він називався Брудним) виникли із-за потреби розширення забудови позаду крамниць. Під час забудови прирізувались частини колись ширших вулиць. Ці вулиці звужувались до провулків. В 1844 р. відбулись зміни фасаду будинку купця Івана Васильовича Авчиннікова за проектом архітектора Гаєта Даллаклава. До слова, він був власником ряду і будинку при ньому. Власник аргументував своє прохання: "по всій лицьовій стороні дому мого, згідно затвердженого начальством плану, влаштована при крамницях першого поверху з відкритими арками галерея, яка з самого свого початку і до цих пір не приносить ніякої суттєвої користі, а навпаки навіть...". Навпроти Авчинніковського провулку була збудована Покровська церква однодвірців (старообрядців). В самому провулку і прилеглих кварталах компактно проживало багато старообрядців. В передвоєнні роки провулок, за тодішнім звичаєм перейменували в честь Ромена Роллана, а з весни 1945 року провулок носить ім'я командира розвідки артилерійського дивізіону Олександра Нечипуренка. В 1972 р. Аркадій Львов написав роман "Двір" про життя мешканців дворику при Авчинніковому провулку, 14 (наріжний з Троїцькою, 54).