Зузанна Ліпінська. Чому мене звати Зузанною

Зузанна Ліпінська – польська художниця, головним чином малювала постери до польських фільмів.

В 1946 р. мої батьки, Ерік Ліпінський[i] – тогочасний редактор «Шпильок»[ii] і Анна Ґославська[iii] – художниця, відома під псевдонімом Ha‑Ga, дали своїй дитині ім’я Зузанна.  Важко повірити, що тоді це ім’я було дуже рідкісним. Зараз в Польщі є одним з трьох найпопулярніших імен для дівчаток. Сама знаю декількох малих Зуз, внучок моїх приятелів.

А я була єдиною. І не була Зузою. До мене зверталися повною формою імені.  Вже як доросла особа деколи почала використовувати форму Зузка, але для більшості знайомих я Зузанна.

Знала, що на світі є ще одна Зузанна. Зузанна Лапіцька[iv], донька актора Анджея Лапіцького[v], молодша від мене. Батьки говорили, що Лапіцькі запозичили ідею у них.

Як дитина дуже не любила свого імені, не любила його вирізняти.  Мої коліжанки в школі мали святих патронів, святкували іменини. Я виховувалась без жодної релігії. «Як виростеш, то сама собі обереш віру – говорили батьки – а патронку мали тобі вибрати. Твоя патронка – Зузанна Ґінчанка».  Мені не подобалося, що моє патронкою не була відома свята, ніхто в школі не знав, хто вона. «Твоя патронка була незвичайна – говорив тато – кожне її око було іншого кольору і писала прекрасні вірші. Була єврейкою, її ім’я по-гебрейськи Шошанна, тобто Ружа». Не розуміла тоді, що це означало, що була єврейкою, що моє ім’я по-гебрейськи  то Шошанна. Оскільки вона жила в Польщі, а не там, де розмовляють  по-гебрейськи. «Власне – пояснював тато – тому то й називаєшся Зузанною».

Не багато розуміла. Мала в запасі ще два імені – Анна і Марія. Після мого народження тато, дуже зайнятий обов’язками головного редактора «Шпильок» попросив вахтера, щоб він оформив акт народження дитини і написав йому на картці напис імені: «ЗУЗАННА». На велике здивування батька приніс метрику, в якій стояли два додаткові імена. «Ваша донька, пане редакторе, не може мати одне лише ім’я і тим більше ТАКЕ – повідомив – подумав, що найбезпечніше буде взяти Матір Божу і Матір Матері Божої».

Коли трохи підросла, почала допитуватися,  що сталося з моєю патронкою. Довідалася, що наприкінці війни була замордована німцями. Переховувалася і хтось доніс. Загинула після нього, дала в лице ґестапівцю.. Ніколи і ніде пізніше не знайшла підтвердження цього факту, але таку версію її смерті мені представляли батьки. Про переховування знала. Під час всієї окупації батьки переховували своїх єврейських друзів. Розповідали мені про це. Знаю, що їм загрожувала повсякчас смерть і дивувалася з їхньої відважності. «Чому ви її не переховували? – питалася – мали такі чудові схрони в будинку. Всі вижили».

Як ще дитина була захоплена розповідями батьків про передвоєнні роки, про те, як кав’ярня була їхнім другим домом, про розмови, які відбувалися, про людей, яких знали. Часто говорили про Зузанну, ставала мені щораз ближчою. В нашій родині панував культ Зузанни Ґінчанки. Переглядала чорно-білі світлини, шкодувала, що не можу побачити кольору її очей. Знаю, що після війни тато мав в себе вдома її спадщину і потім все те передав до Музею Літератури. Шкодувала, що не можу того побачити, перечитати. В оповідях батьків про їх передвоєнну Варшаву найчастіше фігурували Зузанна і Ґомбрович[vi]. В школі про них ніхто не чув.

Почала краще пізнавати її творчість. Пам’ятаю, що мені дуже сподобався її вірш «Cлова». Вивчила його напам’ять і декламувала його, намагаючись старанно вимовляти французькі слова. Батьки були захоплені. До школи принесла короткий віршик «Медитації»:

Pegaz dziś się na mnie dąsa

i beze mnie zwiał w zaświaty,

jestem sama i roztrząsam

świata tego problematy –

uwikłałam się w oploty

scholastycznych wątpliwości:

czy miłuję cię z głupoty,

czy głupieję od miłości[vii].

Справив в моєму класі фурор. Кожна з нас – п’ятнацятиліток – знаходила себе в цьому вірші.

Ходила до школи в Закопане і там колись познайомилась з Люсі Штаубер[viii], маму моєї коліжанки Марисі[ix]. Знаю, що приятелювала з Зузанною. Мала багато питань, але не наважилась їх задати. Зараз мені це важко зрозуміти, але тоді була дуже несмілива. Мама потім говорила, що потрібно було, що Люся могла мені розповісти багато цікавих речей. Втішала мене, що ще певно буде нагода. На жаль, не було, але маю все одно надію, що буде. Від цієї зустрічі пройшло 50 років.

Вже як доросла особа прочитала всі доступні вірші Ґінчанки. Захопили мене. Не могла зрозуміти, чому така маловідома. Ділилася поезіями з друзями, хотіла, щоб всі з нею познайомилися, говорила замріяно: «Це – моя патронка».

Портрет-карикатура Зузанни з підписом мого тата висить в лондонському помешканні і притягує увагу всіх гостей. Англійцям пояснюю, ким є жінка на портреті, а полякам її представляю як свою патронку, приношу для прочитання її вірші і показую світлини в Інтернеті.  Мої малі внуки дивляться на портрет і знають, що та пані має на ім’я Зузанна, так, як і їх бабця, що вона писала чудові вірші. Маю надію, що її пізнають колись краще і легенда про Зузанну залишиться в родині.

Переклад і примітки: Климчук Андрій, Рівне, 2019 р.


[i] Ерік Ліпінський – польський сатирик, приятель Зузанни Ґінчанки.

[ii] «Шпильки» – польський сатиричний часопис.

[iii] Анна Ґославська – польська художниця.

[iv] Зузанна Лапіцька – польська журналістка, фейлетоністка, письменниця.

[v] Анджей Лапіцький – польський актор театру та кіно, режисер.

[vi] Вітольд Ґомбрович – польський письменник.

[vii] Україномовний переклад цього вірша: https://mista.online/zuzanna-ginchanka-medytatsiyi/

[viii] Люсі Штаубер (з дому Ґельмонт) – рівненська приятелька Зузанни Ґінчанки.

[ix] Марія Штаубер.

Leave a Comment

Your email address will not be published. Required fields are marked *